Митрополит Іоасаф: Не всі у світі загинуть і не всі, хто живе в монастирі спасуться

scan0105Хто такі монахи? Як розпізнати, чи кличе мене Господь в монастир? Чи можливо спастися людині не ставши ченцем? Який монастир в Галичині тримався Православної віри довше за Почаївську Лавру? Чому монахів називають іноками? Чому сьогодні мало людей йдуть в чернецтво? І для чого, взагалі, потрібне монашество?
Про це все Православному Оглядачу в ексклюзивному інтерв'ю розповідає митрополит Івано-Франківський і Галицький УПЦ КП Іоасаф.

- Владико, чому в наш час мало людей присвячує своє життя Богові в монашому служінні?

- Ми живемо в апокаліптичний час войовничого секуляризму, в якому для ченця місця не відведено. Духовно-моральна криза продовжує травмувати наше суспільство. Євангельські заповіді та моральні цінності відходять кудись далеко. З екранів телевізора та комп'ютера виливається потік інформації, яку молода людина, через малий духовний і життєвий досвід,не може осягнути. Молодь губиться в морі віртуального світу, який насичений неправдою, аморальністю і духовною згубою.

Монастир — це не просто «церковна організація» — це православна євхаристична громада. І все життя цієї чернечої громади сконцентровано навколо євхаристичної єдності цієї спільноти та формується на послусі до священоначальства і духовних старців. Тому молодій людині, яка встигла приліпитися до звичаїв цього світу знайти себе в монашій спільноті стає все важче.

Давні іноки називали монаше життя євангельським жительством. Преподобний Пахомій Великий зобов'язував ченців навіть вивчати Євангеліє напам'ять, щоб жити згідно нього завжди і в усьому. Тому, якщо людина поза монастирем є слабкою, з Євангелієм не обізнаною та не в силі виконати найменші заповіді Христові, звісно, що монаше життя буде її відлякувати.

- Що спонукало Вас прийняти чернечий постриг?

- Господь сказав людині «Не Ви мене вибрали, а я Вас обрав...». Свого часу я відчув поклик Божий до чернечого життя, до усамітнення...Також зіграло дуже важливу роль виховання в сім'ї. З дитинства мене привчали до храму, до молитви. Всяке діло я також починав з молитви. Перебуваючи на військовій службі старався кожного дня виконувати молитовне правило.

Сьогодні більшість людей неправильно розуміють монашество. Це стало наслідком безбожницької, частково сектантської, пропаганди. Святитель Ігнатій Брянчанінов писав, що «монахи – це ті християни, які залишають по можливості усі земні заняття задля молитви». Тому ті, хто не розуміє важливості молитви для спасіння, в особистому житті й долі світу, легковажать нею, і відповідно, не усвідомлюють важливість монашества. А я силу та вагу молитви зрозумів, тому вибір на користь чернечого життя був для мене логічним і природним.

- Хто такий монах?

- Монах - це той, хто добровільно віддає себе в руки Божі і вмирає для світу – того світу, який, за словами Спасителя, «во злі лежить». Слово «монах» походить від грецького «monachos», що означає «один». Спочатку монахи не жили в монастирях, а несли свій подвиг поодинці в пустинях, горах... Звісно, що монах відмовляється від подружнього життя, від будування світської кар'єри, здобування матеріальних благ. Він обмежується найнеобхіднішим в їжі, одежі та скромному житлі. Монах це робить для того, щоб мати можливість більше молитися за себе та інших, а також, щоб не бути рабом жодної матеріальної або чуттєвої речі.

- Як людина може розпізнати Божу волю стосовно свого покликання в житті, зокрема, чи кличе її Господь до монашества?

- Монашество буде існувати, доки існує Христова Церква, бо завжди будуть люди, які відгукуватимуться на поклик Божий. Про Божу волю сказано в святім Євангелії – шукайте перше Царства Божого, все ж інше приложиться вам. Господь багатьох кличе, потрібно тільки довіритись і відгукнутися на Божий поклик. Він час від часу лунає в нашому серці та ми не завжди відгукуємось, інколи знаходимо різні причини, щоби сказати - не зараз Господи, я ще так мало погуляв. Чим ближче людина буде до Бога, тим легше їй буде розпізнати своє покликання у житті. Тому, коли християнин, щоб дізнатися про своє майбутнє, звертається до гороскопів, гадань, ворожбитства на картах, різних провидців, то надає можливість обрати для нього долю та життєву дорогу не Богові, а дияволу.

Якщо ми прочитаємо житія святих монахів минулого, то побачимо, що у кожного з них був свій шлях до чернецтва. Одні відчували це покликання з молодих років, інші приходили до нього, як побачили чим насправді є цей лукавий світ. Комусь було достатньо Христових слів: «Продай все що маєш, роздай убогим та слідуй за Мною», а хтось зрозумів справжню мету життя завдяки обставинам. Інші бачили приклад подвижників, і вогонь ревного служіння Богові передавався їм.

Ігумен Нікон так писав людині, яка питала у нього поради, чи варто ставати монахинею: «Монашество приймають тоді, коли ясно уявляють значення монашого життя і всією силою душі бажають йти по інакшому шляху, який відрізняється від мирського. Звідси і назва – інок, інокиня. Вони повинні стати інакшими, ніж були в миру. Ти вся тонеш в суєті мирській. Як же тобі бути інакшою. Хоча б зовсім Бога не забудь і молитви про спасіння твоє. Бо суєта може так обтяжити серце, що й Бога забудеш зовсім...». Отже бачите, чернечий подвиг розпочинається не в монастирі, а ще в миру.

- Дехто вважає, що «ховатися за мурами монастиря від світу» неправильно?

- Православний монах від світу не ховається. Ціль монаха така ж, як і в кожного християнина - спасіння душі. А світ приходить до нього сам, зі своїми бідами, болячками та різними негараздами, які монахи допомагають в тій чи іншій мірі вирішувати. Відновлюючи образ Божий у власному тілі й душі, монах допомагає відновити його і в тих людях, які до нього приходять. Безперечно, соціальне служіння важливе, і Церква від самого заснування займалася ним і буде займатися. Але не так, щоб головну увагу концентрувати на соціальному служінні чи благодійності. Головним для священнослужителя і ченця залишається завжди питання спасіння ближнього для вічного життя.

- У протестантизмі й католицизмі все ж роблять особливий наголос на соціальне служіння, на речі видимі, тому мирським людям це здається більш корисним.

- Одного разу в келію до афонського старця Паїсія Святогорця прийшли два архітектори з Риму. Вони не розуміли, що таке Православ'я, але налаштовані були по-доброму. "Чому, - запитали вони старця, - ченці сидять тут? Чому вони не йдуть у світ на суспільне служіння?" - "А хіба, - відповів старець, - маяки не повинні стояти на скелях? Що, накажете їм переїхати в міста і підключитися до роботи вуличних ліхтарів? У маяків своє служіння, у ліхтарів своє". Паїсій Святогорець пояснив їм, що монах - це не лампочка, яка висить над міським тротуаром і світить пішоходам, щоб ті не спіткнулись. Монах є далекий маяк, утверджений високо на скелях і своїм сяйвом освітлює моря і океани для того, щоб кораблі йшли вірним шляхом і досягали Бога - пункту свого призначення.
А щодо протестантизму, то негативне ставлення до монашества випливає з їхнього богослов'я та історії. Ви ж знаєте, що Мартін Лютер залишив монашество та одружився на монахині. До цього він заохочував й інших. Згідно його вчення, людина спасається лише вірою. Православ'я також вважає, що віру необхідно визнавати, декларувати зовні устами, і робити це обов'язково свідомо, від серця. Але на цьому віра не закінчується, а лише починається. У нас не юридичні стосунки з Богом по принципу я тобі – ти мені. Ми хочемо не просто отримати білет до раю, після того, як скажемо в слух правильну формулу віри. Нам необхідно очищатися внутрішньо від пристрастей – коренів усіх гріхів, а не тільки плескати в долоні, що нам все проститься, бо ми віримо в Ісуса. Монашество, якраз і є таким радикальним шляхом спасіння. В протестантизмі немає монашества, але там немає і святих, які є в православній Церкві.
Щодо католицизму, то після того, як тисячу років тому, Західна Церква відірвалася від святоотцівського Передання та почала розвивати нові форми «духовності», то перключилася з духовного на душевне, з внутрішнього на зовнішнє і їхні монастирі та спільноти «богопосвяченного життя» зосереджені саме на ці речі. Те, що в людей є бажання служити Богові це добре, але не менш важливим є питання: як Йому служити? Православ'я щодо цього знаходить відповідь у Святих Отців та Святителів.

- В Україні чернецтво має давню традицію, але за часи богоборчої влади воно було майже знищене. Чи можливо його відродити?

- Незважаючи на всі зусилля богоборчої комуністичної влади їй так і не вдалося знищити монашество, воно жило, живе і буде жити. Чи можливо його відродити? Воно вже відроджене, залишається відродити інститут старчества, якого відчутно не вистачає в наших та й не тільки в наших монастирях.

- Маємо в Карпатах перлину українського Православ'я – Манявський монастир, який знаходиться на території вашої єпархії. Чи є там монаше життя? Як взагалі вдалося покласти початок його відродженню?

- Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир заснований на початку сімнадцятого століття преподобними Іовом та Феодосієм Манявськими, які воздвигли в Карпатських горах не просто монастир, а Хрест Господній, який є дороговказом для багатьох і сьогодні. Преподобні заснували не просто обитель, а Новий Ватопед - Новий Руський (Український) Афон, який після 212 років запустіння відродився з руїн, відродилось безперечно в його стінах і чернецтво.

Відродження давалось нелегко, та Господь і Пресвята Богородиця не залишали нас, і не залишають до сьогодні. Вагомий внесок у відродження монастиря приложили М. Вишиванюк, президент Л. Кучма, президент В. Ющенко, нині покійний Г. Кирпа і багато, багато інших людей, які допомагали і допомагають нам. У монастирі перебувають дві Чудотворні Ікони Пресвятої Богородиці, це ікона: «Ігуменя монастиря» і «Ізбавительниця від злих», яка свого часу перебувала на Афоні в Свято-Пантелеймоновому монастирі, а пізніше на Новім Афоні Симоно-Кананітському, що в Абхазії.

- Чи відкритий Манявський монастир для паломників?

- О шостій годині ранку відкриваються ворота монастиря і всі, хто бажає можуть вільно увійти в обитель і разом з братією молитись за ранішнім правилом, а це ранішні молитви і опівнічниця, а в сьомій ранку звершується Акафіст до Пресвятої Богородиці Манявської, далі Утреня, часи, Літургія.

- Відомо, що скит Манявський був чи не останньою твердинею Православ'я в Галичині?

- Дійсно, з переходом Йосифа Шумлянського, на початку вісімнадцятого століття, в Унію, для православних монастирів, а їх на Західній Україні було понад 220, настали важкі часи. Більшість із монастирів і приходів були насильно переведені в Унію. Ті, які не переходили, просто закривали, а ченців виганяли. Насильно в Унію була переведена й Почаївська Лавра і тільки Манявський Скит вистояв в Православ'ї до 1785 року, коли його закрили на багаточисельні доноси до Австрійського двору львівського греко-католицького єпископа П. Белянського, а обитель розграбували.

- Які найбільші потреби має Манявський монастир?

- Це покликання до монашого життя, до аскетизму... Такого, яке було в часи Іова та Феодосія Манявських. Нажаль цього немає, але дуже хотілося б. Святитель Ігнатій Брянчанінов казав, що «завжди небагато хто, зовсім мало людей йшли по вузькій дорозі, і в останні дні світу цього, дорога ця спорожніє вкрай».

- Христос казав, що коли прийде вдруге, то чи знайде віру на землі. Як нам, тим хто живе у світі, залишитися вірними Богу та православній вірі, посеред масованої пропаганди безвірства, єресей, різноманітних гріхів та збочень?

- Не всі хто живе в світі загинуть і не всі, хто живе в монастирі спасуться. Спасуться тільки ті, хто ходить дорогами Христовими і виконує Його заповіді. Безперечно в монастирі як на кораблі, незважаючи на великі хвилі і сильний вітер все таки набагато легше, ніж на човні добратися до тихої гавані, особливо, якщо кораблем керує добрий і відважний керманич, який дбає про команду. Потрібно жити так, щоби бути готовим зустріти Христа, коли Він прийде судити живих і мертвих, а Він прийде в самий неочікуваний момент людського буття, тому кожна смерть людини є страшною і неочікуваною. А, щоб не боятися смерті, і, щоб Господь не сказав нам – ідіть від Мене, бо я не знаю вас, потрібно любити Бога всім серцем, всією душею, всім єством своїм і міцно триматися Православної віри.

Святого Іоана Ліствичника запитували миряни: «Як ми, що живемо з дружинами та оплутуємось мирськими турботами, можемо торкнутися до досконалого християнського життя?». Іоан Ліствичник відповів їм так: «Усе добре, що тільки можете робити, робіть. Нікого не засуджуйте, не крадіть, нікого не обманюйте, ні перед ким не величайтеся, ні до кого не майте ненависти, не залишайте церковного зібрання, до нужденних будьте милосердними, нікого не спокушайте, не торкайтеся чужої честі і бережіть вірність своїм дружинам. Якщо так чинитимете, то недалеко будете від Царства Божого».

Спілкувався о. Андрій Толстой

За матеріалами сайту "Православний оглядач"