Храм... просто неба

929b4ecb34Священик будує церковну громаду і... думку чиновників

Вже другий рік поспіль щонеділі у післяобідню пору в парковій зоні міста Івано-Франківська у районі вулиці Хоткевича — біля невеличкої каплички, що між вулицями Молодіжною, Парковою і Будівельників, можна побачити священика, який зі своєю паствою ревно відправляє молебень до Матері Божої. Просто неба і за будь-якої погоди...

Ця зелена оаза ніби затиснута з усіх боків лещатами багатоповерхівок. У парковій зоні, яка облаштована спортивним і гральним майданчиками та зручними лавочками, мають можливість активно відпочити дорослі, підлітки, діти, а молоді мами з превеликим задоволенням курсують візками під кронами дерев. А в неділю близько п'ятої години, в осінньо-зимову пору — близько четвертої, увесь той, на перший погляд, хаотичний парковий рух починає спрямовуватись у бік невеличкої каплички-ротонди з білосніжною фігурою Матері Божої. На цьому місці вже упродовж двох років просто неба і за будь-якої погоди протоієрей о. Петро Дуб'як служить молебень до Богородиці і гуртує навколо себе вірних з навколишніх вулиць міста. Відправляти час від часу молебень просто неба — не дивина, але щоб кожної неділі впродовж двох роківѕ Таку душпастирську ревність не часто можна засвідчити.

Отець Петро ДУБ'ЯК, протоієрей УПЦ КП, 15 років священства:
— Я сам з цього мікрорайону, де вулиця Хоткевича. Ще якось давніше, коли я шукав місце для церковки, обласний архітектор підказав мені цю зелену зону. Але коли я звертався до міського голови і до міського архітектора, то завжди відповідали відмовою. Мовляв, не можна. Хоча йшлося про невеличку церковку — десь на 50 вірних. Маю підтримку людей, а це головне. Бо є вірні — є церква. Щонеділі на цьому місці збирається не менше півсотні людей, а часом і значно більше. Багато стареньких і діточок. А тіло, як сказав апостол Павло, є храм Духа Святого. Але ми не тільки молимося, а ще й «бігаємо» до влади. Маємо і проект церковки. Але якщо б хтось запропонував свій, то ми б обов'язково дослухалися. Бо, на мою думку, тут, у парку, пасувала б невеличка дерев'яна церква. Проте на кожному кроці нам чиновники відмовляють. Відповіді були «цікаві». Мотивують, що це рекреаційно-відпочинкове місце. І люди не матимуть, де з собачками гуляти. Так, ніби я хочу спорудити храм Божий для себе, а не для громади. Більше того: я не прошу у влади допомоги з будівництвом. Ви ж бачили, скільки людей приходить на молебень. Хіба то зле, що кожен охочий відпочивальник мав би змогу зайти до церковки, помолитися чи поставити свічку. Віримо, що Господь через молитви до Його Матері почує наші прохання...

Як на нас, то є чимало причин, які свідчать, що бажання людей мати у парковій зоні невеличку церкву і таким чином — належну душпастирську опіку, абсолютно природне і вмотивоване. По-перше, якщо відпочивальникам не заважають у зеленій зоні спортивний і дитячий майданчики, розважальні атракціони, то чому наявність дерев'яної і зі смаком зведеної церковки може стати на заваді жителям міста? Навпаки, вона б дуже пасувала і стала б окрасою цього зеленого раю. і по-друге, нам відомо, що свого часу земельна ділянка, на якій розміщена лісова паркова зона, вже лакомила деяких невсипущих бізнесменів-забудовників. А властиво церковка — це, на наш погляд, один із найбільш надійних оберегів зелених клаптиків нашого міста від комерційної захланності.

Ігор ЛАЗОРИШИН

За матеріалами сайту газети "ГАЛИЧИНА"